Постанова КЦС ВП від 20.06.2019 року

Друк

Пошук

471

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Історія справи

Державний герб України

Постанова

Іменем України

20 червня 2019 року

м. Київ

справа № 174/7/17

провадження № 61-28616св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2017 року у складі судді Данилюк Т. М. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року у складі колегії суддівмВаренко О. П., Городничої В. С., Посунся Н. Є.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила: припинити право власності відповідача на Ѕ частку належного їй спірного майна - квартири АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на іншу Ѕ частку вказаної квартири, яка належала відповідачу, право на яку припиняється; в порядку компенсації вартості майна відповідача, стягнути з неї на користь відповідача дійсну вартість належної останній Ѕ частки спірної квартири.

Позов мотивовано тим, що сторони є співвласниками спірної квартири, частки у власності яких складають по Ѕ частини. Позивач проживає за іншою адресою, але має намір вселитись до спірної квартири для постійного проживання. В свою чергу, відповідач наміру користуватись спірною квартирою не має, використовувати її для власного проживання також, оскільки увесь час залишалась зареєстрованою у власному житловому будинку, розташованому в м. Вільногірську. Від пропозицій позивача щодо сплати вартості частки у спірному майні, відповідач відмовляється, за комунальні послуги не сплачує та витрат по утриманню квартири не несе, сплачувати вартість частки позивачу також не бажає.

Позивач посилається на те, що Ѕ частка у спірній квартирі є неподільною річчю, спільне користування квартирою є неможливим, частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, припинення права власності на вказану частку не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки у неї є інше житло, у зв`язку з чим, відповідно до статті 365 ЦК України є підстави для припинення її права на частку у спільному майні з компенсацією вартості цієї частки, вартість якої позивач внесла на депозитний рахунок суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2017 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що належна відповідачу частка у праві власності на спірну квартиру не може вважатись незначною, їй належать рівні права з позивачем на користування та розпорядження квартирою. Припинення права власності відповідача може обмежити її конституційні майнові права та інтереси, а також завдати їй значної матеріальної шкоди. Позивачем не доведено наявність сукупності вимог, передбачених частиною першою статті 365 ЦК України, які дають право на припинення права власності на її частку у спільному майні шляхом компенсації її вартості, а тому позов задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи до місцевого суду на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову та не звернули уваги на те, що припинення права особи на частку у спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України випадку, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Висновком комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Вільногірська» встановлено, що виділення Ѕ частки із спірної квартири є технічно неможливим.

Суди дали неналежну оцінку наявним у справі доказам.

Неможливість спільного володіння і користування спільним майном є встановленим фактом, який визнали обидві сторони. Припинення права відповідача на частку у спірній квартирі не може завдати їй будь-якої шкоди, зокрема істотної, оскільки відповідач у спірній квартирі ніколи не проживала, є зареєстрованою і мешкає у належному їй житловому будинку АДРЕСА_2 .

За таких обставин, з перелічених у пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України підстав для припинення судом права власності відповідача на її частку у спільному майні, є наявними, як мінімум дві - неподільність квартири та неможливість виділити кожному із співвласників його частку, та неможливість спільного володіння і користування майном.

Належна відповідачу Ѕ частка у спільному майні, які і Ѕ частка, що належить позивачу є незначними, виходячи з реальних розмірів спірного житла, що припадає на кожного з його власників в разі поділу на окремі частки.

У зв`язку з наведеним, позивач вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильних висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки за наведених обставин і за правильним застосуванням норми статті 365 ЦК України позов підлягає задоволенню.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаною касаційною скаргою та витребувано справу із суду першої інстанції.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі наведених норм, касаційну скаргу разом з цивільною справою передано до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з даним позовом про припинення права на частку у спільному майні, позивач посилалась на те, що частка відповідача у майні, яка складає Ѕ частину, є незначною, річ (спірна квартира) є неподільною та спільне користування цим майном є неможливим.

Відповідно до положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із статтею 358 ЦК Україниправо спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього, він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Правовою підставою для припинення права на частку у спільному майні є стаття 365 ЦК України.

Відповідно до статті 365 ЦК Україниправо особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17 зроблено висновок, що стаття 365 ЦК Українисвідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, у пунктах 1-3).

Закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК Українине може вважатися самостійною обставиною для припинення права на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї).

Аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини 1 статті 365 ЦК Україниза умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки Ѕ частина спірної квартири не можна вважати незначою часткою з урахуванням того, що позивач є також власником Ѕ частин квартири, а відповідач не згодна на отримання компенсації вартості її частки, бажає особисто користуватись належним їй на праві власності майном та вживає заходів щодо усунення їй перешкод у користуванні власністю, які вчиняються іншим співвласником (позивачем), про що подала до суду відповідний позов. Суди правильно виходили з того, що наявність у співвласника іншого майна безумовно не свідчить про те, що припинення права власності на Ѕ частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки позбавлення особи значної частки у спільному майні, не може не завдати істотної шкоди, а отримання коштів за позбавлення права власності на Ѕ частину житла особи не є співмірним.

Крім того, за змістом статті 365 ЦК Українинеможливість спільного володіння і користування майном може мати місце лише у тому випадку, якщо річ є неподільною.

Факт неможливості спільно володіти та користуватися спірною квартирою позивачем не доведено, оскільки сторони у цій квартирі не проживали та не зареєстровані. У квартирі проживає дочка позивача зі своєю сім`єю, а відповідач взагалі не мала доступу до цієї квартири, оскільки їй не було надано ключі від вхідних дверей. Тому само по собі посилання одного із співвласників на неможливість спільно проживати у квартирі з іншим співвласником не можуть бути безумовною підставою для прийняття рішення про припинення права власника на частку у спірному майні.

Відмовляючи у позові, суди виходили із встановлених обставин, взяли до уваги інтереси обох сторін щодо володіння та користування належними їм частками квартири та дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем підстав, передбачених статтею 365 ЦК України для припинення права позивача на частку у спільному майні, а також, що таке втручання у її право власності на майно за встановлених судами обставин є виправданим (необхідним) відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи касаційної скарги спростовуються встановленими під час розгляду справи обставинами та зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів.

Наведені у касаційні скарзі доводи про те, що суди не врахували вимог статті 365 ЦК Українита належним чином не з`ясували, чи не завдасть інтересам відповідача припинення її права на частку у спільному майні саме істотної шкоди, враховуючи, що вона не проживає в спільній квартирі, не несе витрат на її утримання та має у власності інше житло, є безпідставними, оскільки вказані доводи були предметом перевірки і дослідження під час розгляду справи, як місцевим, так і апеляційним судом, які за приписами норм процесуального права належним чином оцінили наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтувалось на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні.

Суди оцінили належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, та відповідні висновки відобразили в ухвалених рішеннях, в яких навели відповідні мотиви.

Обґрунтованими є твердження заявника про те, що суд першої інстанції помилково зазначив про обов`язкову наявність сукупності усіх умов, визначених пунктами 1-4 частини першої статті 365 ЦК України.

Поряд з цим, оскільки суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно визначився із характером спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові, Верховний Суд визнає наведені міркування формальними, що не впливають на правильність висновків судів по суті, та застосовує положення частини другої статті 410 ЦПК України, відповідно до якого не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області

від 19 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська